Судді Верховного Суду розповіли про зловживання матеріальними і процесуальними правами

Про це суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду д. ю. н.,  доцент Олена Кібенко й суддя Касаційного цивільного суду у складі ВС к. ю. н., доцент Василь Крат – співавтори нового збірника «Зловживання правом» за редакцією професора Інни Спасибо-Фатєєвої, говорили під час презентації книги.  

Олена Кібенко зазначила, що суди все більше уваги приділяють доброчесності поведінки учасників правовідносин. Це свідчить про те, що судді не лише формально застосовують норми закону, але й керуються принципом верховенства права та враховують, що, вступаючи в будь-які правовідносини, їх учасники мають поводитися чесно та добросовісно.

Доповідачка розповіла про найпоширеніші зловживання процесуальними правами при поданні касаційної скарги.

Вона зауважила, що до КГС ВС надходить дуже багато касаційних скарг, які не відповідають вимогам, установленим ГПК України. При цьому їх готують висококваліфіковані адвокати. Тож постає запитання, чи не є подання таких скарг зловживанням процесуальним правом.

За словами доповідачки, якщо йдеться про одиночний випадок подання скарги, яка не відповідає вимогам ГПК України, суди зазвичай не класифікують це як зловживання процесуальним правом, однак визнають його в разі системних дій, неодноразового подання безпідставних скарг. Олена Кібенко сказала, що у випадку зловживання процесуальними правами суд найчастіше використовує такі засоби протидії, як залишення скарги без розгляду, винесення попередження, накладення штрафу.  

Суддя ВС також зазначила, що хоча у ст. 43 ГПК України закріплено не право, а обов’язок судді протидіяти зловживанню процесуальними правами, судді не завжди активно застосовують цю норму, адже буває важко розмежувати активну процесуальну позицію сторони і зловживання нею своїми процесуальними правами.

Крім того, суддя ВС зауважила, що запобігання зловживанню процесуальними правами вимагає певної активності від сторін процесу. Враховуючи змагальність процесу, ініціатива щодо застосування судом заходів протидії зловживанням все ж таки має виходити від сторони у справі – так сторона може зазначити про безпідставність касаційної скарги та недобросовісну поведінку іншої сторони у запереченнях щодо відкриття касаційного провадження чи у відзиві на касаційну скаргу. За словами Олени Кібенко, на жаль, поки що учасники процесу рідко користуються таким своїм правом.

Василь Крат розповів про судову практику з питань оспорювання правочинів у контексті зловживання правом.  

Він зауважив, що конструкції у цивільному обороті, при застосуванні яких сторони «вживають право на зло», стали більш «витонченими». Наприклад, раніше, намагаючись уникнути сплати боргу за рішенням суду, боржник дарував майно, на яке може бути звернено стягнення, родичам. Судова практика з такими зловживаннями правом боролася дуже довго, і зрештою цивільний оборот не міг не відреагувати на них належним чином. Натомість з’явилися нові механізми, за допомогою яких недобросовісні сторони так чи інакше «застосовують право на зло», зокрема, це фраудаторні конструкції поділу майна та створення «квазідобросовісного» набувача. «Такі конструкції так чи інакше з’являються, і, звісно, з ними потрібно боротися», – сказав Василь Крат.

Також суддя проаналізував конструкцію такого зловживання правом у сфері матеріального (цивільного, сімейного, трудового) та процесуального права, акцентував на специфіці застосування зловживання правом для різних ситуацій (зокрема, недопустимість застосування певного способу захисту не для захисту преюдиції в публічних правовідносинах і навпаки – для обґрунтування фраудаторності правочину).

Василь Крат звернув увагу на необхідність розмежування сутності й наслідків зловживання матеріальними і процесуальними правами. Він навів постанову КЦС ВС від 3 червня 2020 року у справі № 318/89/18, у якій звернено увагу на те, що при зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова в захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.

З приводу протидії зловживанню матеріальними правами, попри думки деяких правників про потребу внесення змін до ст. 13 ЦК України, яка містить норми щодо заборони такого зловживання, Василь Крат уважає, що достатньо просто належної реакції судів і адекватного застосування ними відповідних норм на практиці.

Як приклад він навів постанову КЦС ВС від 6  березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц. У ній зроблено висновок, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Крім того, доповідач звернув увагу на випадки у практиці, коли сторона використовує такий спосіб захисту в цивільному процесі, як визнання договору недійсним, щоб створити преюдицію для публічного спору. «У такому випадку учасник цивільних відносин аж ніяк не користувався своїм правом для того, щоб здійснити захист», – сказав суддя КЦС ВС. Він навів висновок із постанови об’єднаної палати КЦС ВС від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17. У ній ідеться про те, що недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися тут.

Відео презентації книги можна переглянути за посиланням cutt.ly/ckTDahO.

Верховний Суд